Якось на Сонячному пляжі було сонячно-пресонячно! Хвилі ніжно лоскотали пісок, а сонце малювало веселку в кожній краплі води. Тут мешкали чудові друзі: Воббл, желеподібний восьминіг блакитного кольору, який любив танцювати; Пічі, відьмочка з льодяниками рожевого кольору, яка літала на мітлі з газованої води; та Ангус, відважний мандрівник, пухнастий рудий звір з окулярами, який дуже любив подорожувати. Сьогодні всі готувалися до полювання за скарбами!
“Ура! Полювання за скарбами!” – радісно вигукнув Ангус, поправляючи свій капелюх із листочком. "Сподіваюся, там багато піци з арахісовим маслом для всіх нас після цього!”
Воббл, як завжди, вже танцював у воді, випускаючи бульбашки сміху. “О, так, а ще будуть підводні дискотеки, де ми всі зможемо танцювати!” – радісно вигукував він, змінюючи колір з блакитного на зелений, що означало, що він був дуже схвильований.
Пічі, у свою чергу, прикрашала пляж різнокольоровими льодяниками. “Я вже зробила чарівні цукеркові підказки для всіх нас!” – дзвінко повідомила вона, підкидаючи в повітря свою мітлу.
Діти, які також захоплювалися цим полюванням, були Джахін, якому дуже подобалися динозаври та поїзди, а також Сітара, яка обожнювала принцес та своїх двоюрідних братів, Дюка та Блю, а також те, як дивуватися космосу, так само як і багато маленьких немовлят. "Я зроблю так, щоб скарби були як у принцеси!" – радісно вигукнула Сітара.
Почалося полювання! Перша підказка була захована у великій піщаній фортеці, яку побудував Ангус. “Щоб знайти наступну, треба подивитися під водою!” – прочитав Воббл, який вже пірнув у воду.
Він пірнув і побачив, як з дна піщаної будівлі виходять сліди бульбашок. Незабаром він приплив до місця, де лежала підказка. "Ось воно! Наступна підказка говорить: "Шукайте у темній печері, де лунають дивні звуки!"" – прочитав він.
“Печера? Але ж там може бути темно і неспокійно…” – трохи стривожилася Пічі. Але Ангус одразу підбадьорив її: “Не хвилюйся, Пічі! У мене є ліхтарик і карта! Ми разом, і нічого не страшно!”
Воббл теж підтримав друзів: “Не бійтеся! Я допоможу вам висвітлювати шлях своїми диско-вогнями з чорнила!” І він почав танцювати, і його чорнило висвічувало веселі різнокольорові вогні, які танцювали разом з ним.
Друзі рушили до печери. Коли вони підійшли, почули дивний шум – ніби хтось шепотів. Сітара міцно тримала за руку свого брата Блю. Воббл освітилював шлях, а Ангус тримав карту. Печера виявилася великою і темною, і всередині було багато блискучих каменів. “Дивіться! Тут намальована головоломка!” – сказала Пічі, вказуючи на стіну.
На стіні було намальовано дивне зображення, яке можна було вирішити тільки разом. “Нам потрібно об’єднати наші зусилля!” – вигукнув Ангус. Воббл запропонував: “Давайте використаємо мої бульбашки, щоб скласти з них потрібну форму!” Пічі додала: “А я використаю чарівні льодяники, щоб зробити з них різнокольорові лінії!” Ангус, користуючись своєю кмітливістю, порадив, як все це зробити правильно, щоб вийшло потрібне зображення.
Вони працювали разом, сміялися і допомагали один одному. Пічі чаклувала, Воббл створював неймовірні бульбашки, а Ангус давав поради та підбадьорював їх. І ось, головоломка була розгадана! Коли вони правильно зібрали пазл, стіна печери відкрилася, відкриваючи таємний прохід.
За проходом вони знайшли… скриню! “Ура! Скарб!” – вигукнули друзі. Відкривши скриню, вони були здивовані. Замість золота і коштовностей у скрині лежало… дзеркало! “Дзеркало?” – здивувалася Пічі.
Ангус подивився в дзеркало і сказав: “Подивіться уважно!” У дзеркалі вони побачили себе – щасливих, усміхнених і об’єднаних дружбою. Вони зрозуміли, що справжній скарб – це їхня дружба та спільні пригоди.
Воббл весело затанцював, випускаючи різнокольорові бульбашки. Пічі створила чарівні солодощі для всіх. Ангус дістав з рюкзака арахісове масло. Всі разом вони повернулися на Сонячний пляж, щасливі та задоволені.
Так закінчилося їхнє сонячне полювання за скарбами. Вони зрозуміли, що справжній скарб – це вміння допомагати один одному, підтримувати і ділитися радістю. І ось, на Сонячному пляжі знову лунали сміх та веселі пісні.