У далекому-далекому Королівстві Сяючого Мерехтіння, де будинки були зроблені з цукерок, а річки текли лимонадом, жила-була принцеса Азал. Азал була зовсім маленька, але дуже розумна і любила блискучі речі, особливо туфельки! У неї була ціла кімната, наповнена всілякими туфельками – від рожевих з бантиками до сріблястих, що сяяли, як зірочки. У неї також була чудова сумочка, яку вона носила скрізь. Її улюбленцем був Воббл, желейний восьминіг. Воббл був блакитним, як безхмарне небо, і завжди танцював. Він змінював смак свого тіла залежно від настрою – якщо він був щасливий, то ставав як полуничний шербет, а якщо сумний – як лимон. Воббл також міг розтягуватися у десять разів більше за свій звичайний розмір, і кожний його щупальце танцював під свою ритм. А ще, коли Воббл пускав чорнило, воно перетворювалось на підводні дискотеки!
Одного разу у королівстві готували великий Королівський Бал. Усі королівські особи, підводні рибки та інші дивовижні істоти були запрошені на свято. Усі з нетерпінням чекали можливості потанцювати, поспівати та поїсти солодощів. «Уявляєш, Воббл, у мене буде найгарніша сукня, найблискучіші туфельки, і навіть нова сумочка!» – казала Азал, стрибаючи від щастя. Воббл з готовністю танцював навколо, змінюючи смак на малиновий. На балу мав відбутися ще й особливий ритуал – нагородження найкрасивішою королеви. А як інакше це зробити, як не подарувати їй корону? Але в день балу трапилось лихо – королівську корону викрали! Вона зникла з королівської скрині, а всі навколо були в розпачі. Азал була засмучена, адже це була не просто корона, а спадок їх королівства, зроблена з дорогоцінних каменів, які сяяли, як маленькі сонечка. Вона покликала Воббла. «Воббл, це просто жах! Корону вкрадено! Що ж нам робити?» – з заплаканими очима промовила принцеса. Воббл обійняв її своїм щупальцем, підбадьорюючи: «Не сумуй, принцесо! Я допоможу тобі, щось придумаємо!».
«Почнемо пошуки!» - вирішила Азал, взуваючи свої найкращі срібні туфельки та беручи свою улюблену сумочку. Разом з Вобблом вони вирушили на пошуки корони під водою. Воббл розтягнувся, щоб побачити все з висоти. «Спробуємо піти по слідах!» – запропонувала Азал. Вони пливли крізь блискучі корали та кольорових рибок. Воббл використовував свою здатність змінювати смак, щоб винюхувати підказки. «Гм, тут пахне полуницею! Можливо, хтось з’їв щось смачне», – сказав Воббл. «Сюди!» – крикнула Азал, прямуючи за ароматом. По дорозі вони зустріли веселих морських коників, які танцювали вальс, та велику черепаху, яка розповіла їм, що бачила щось блискуче.
Подорожуючи підводним світом, вони дійшли до величезної печери, де було повно блискучих мушель та дорогоцінного каміння. Раптом, вони побачили… Королівського Медузу, яка гралася з короною! Медуза була зовсім не злою, а просто зачарованою блискучою короною. Вона кружляла з нею, радісно сяючи. «О, ні, не так, як це виглядає!» – вигукнула Медуза, трохи збентежено, але з посмішкою. «Ти просто граєшся з короною? – здивувалася Азал. – Але чому?» «Мені просто подобаються блискучі речі», – відповіла Медуза. Тоді Воббл запропонував: «А може, ти хочеш танцювати з нами на балу? У нас буде багато блискучих речей, і ти можеш бути королевою танцю!». Медуза погодилася, і вони разом повернулися до палацу. Азал отримала свою корону, а Медуза стала зіркою балу! На честь такого свята, Азал отримала нові туфельки – блискучі, як сама корона. Усі були щасливі, адже вони зрозуміли, що дружба та допомога важливіші за все!