У засніженому селі, де будинки були, як затишні снігові кулі, панувала тиха ніч. Сніг блищав під місяцем, а з вікон сяяли теплі вогники. В одному з будинків жила маленька дівчинка на ім'я Азал, яка любила своїх цуценят, корони та взуття. Вона лежала в ліжечку, міцно обіймаючи свого улюбленого цуценятка. Поруч з нею жив хлопчик на ім'я Джахан, який любив динозаврів, поїзди, машини та будівельну техніку. Він теж вже лежав у своєму ліжку, оточений своїми улюбленими іграшками, подумки керуючи велетенськими екскаваторами.
Над селом, у темному небі, сяяла блакитно-фіолетова зірочка на ім'я Твінкл. Вона була дуже сонною, але завжди готова допомогти діткам, які не могли заснути. Твінкл вміла робити чарівні подушки для снів, які показували щасливі фільми всю ніч. Вона також збирала позіхання в спеціальну торбинку, і м'яко світилася сімома різними кольорами. Твінкл знала кожну колискову, що коли-небудь співали. Вона подивилася вниз на село та побачила вогники, що мерехтіли. “Я відчуваю, що сьогодні комусь потрібна моя допомога”, - подумала Твінкл, і почала повільно спускатися до землі.
Твінкл обережно приземлилася біля будинків Азал та Джахана. Її світло стало м'яким, блакитно-фіолетовим, як і вона сама. Азал, яка ще не спала, відчула це м'яке світло. Вона міцніше обійняла свою улюблену іграшку-цуценятко і прошепотіла: "Мама, що це?" Джахан, уявивши себе водієм свого улюбленого бульдозера, теж зацікавився. "Я піду подивлюся!" - гукнув він, стрибаючи з ліжка.
Вони вийшли на вулицю, закутавшись у теплі ковдри. Посеред снігу стояла Твінкл, сяючи сімома різними кольорами. "Привіт!" - сказала вона м'яким, спокійним голосом. "Мене звуть Твінкл, і я — зірка. Я тут, щоб допомогти вам заснути."
Джахан був зачарований. "Вау! Ти справжня зірка?" - вигукнув він. "І ти вмієш світитися різними кольорами?" Азал, трохи сором'язлива, сховалася за ногою Джахана, але також уважно слухала.
"Так, я вмію, — посміхнулася Твінкл. — Я збираю позіхання і роблю з них чарівні подушки для снів. Хочете спробувати?". Джахан кивнув з ентузіазмом, а Азал тихенько кивнула.
Твінкл провела їх назад до їхніх ліжок. Вона взяла позіхання у свою торбинку та поклала їх на подушки дітей. Потім, Твінкл почала світитися різними кольорами. "Зараз ви побачите найсолодші сни", - сказала вона.
Для Джахана вона засвітилася помаранчевим кольором, і на його подушці з'явився потяг, який їздив по чарівній колії навколо його улюблених будівельних машин. Він усміхнувся уві сні. Для Азал Твінкл засвітилася рожевим кольором, і на її подушці з'явилося багато цуценят у маленьких коронах, які гралися на м'якій травичці.
Діти швидко заснули. Твінкл, задоволена своєю роботою, ще трохи посвітилася, переконуючись, що діти спокійно сплять. Потім вона повільно піднялася у небо, збираючись повернутися до свого улюбленого заняття — дарувати солоденькі сни діткам.
Коли настав ранок, перші сонячні промені почали торкатися снігу. Азал і Джахан прокинулися, відчуваючи себе свіжими та бадьорими. Вони подивилися один на одного з посмішкою.
"Я бачив поїзд!" - захоплено сказав Джахан. "Він їздив навколо моїх екскаваторів!" Азал кивнула, погладжуючи свою улюблену іграшку-цуценятко. "А я бачила цуценят в коронах! Вони були такі милі!" Вони згадали Твінкл і зрозуміли, що вона подарувала їм чудові сни.
З того дня Азал та Джахан знали, що коли вони не зможуть заснути, Твінкл завжди буде десь поруч, готова подарувати їм солодкі сни. І кожен вечір вони засинали з посмішкою на обличчі, пам'ятаючи, що вони особливі, і що всі ми заслуговуємо на солодкий сон та турботу.