Далеко-далеко, у блакитному небі, серед плавучих островів, стояла Чарівна Фортеця Зоряного Сяйва. Її стіни були кольору яскравого блакитного, як улюблена сукня маленької Азаль. Фортеця була давня, магічна та загадкова, але водночас дуже гостинна. У фортеці було 143 кімнати, і щодня вони змінювали своє місцезнаходження! Біля веж кружляли зірки, а в рові замість води блищало рідке зоряне світло. Вежі співали колискові щоночі, аби всім було солодко спати. Але одного разу щось пішло не так. Зірки стали тьмянішими, а колискові стали сумними.
Якось Азаль, дівчинка з великими очима та серцем, повним цікавості, опинилась біля фортеці. Вона прибула з великим сумчастим мішком, в якому лежали її улюблені туфлі. Азаль дуже любила свої туфлі, і кожна з них мала свою особливу історію. Вона почула, як вежі співають, але цього разу їхні мелодії звучали не так весело, як мали б. "Що трапилося?" - запитала Азаль саму себе. Вона попрямувала до воріт фортеці, щоб дізнатися. "Привіт, я Азаль!" - сказала вона, коли ввійшла.
Раптом з'явилися Хмарні Дракони, веселі та кумедні створіння, що мешкали у фортеці. Вони були дуже засмучені. "Ой, бідолашна Азаль, щось не так із нашими зірками," - сказав старший дракон, що мав голос як низький грім. "Колискові веж стали сумними, і ми не знаємо, що робити!" Азаль, яка завжди була готова допомогти, відповіла: "Не хвилюйтеся! Я знаю, як це виправити!" З сумкою улюблених туфель вона почала обхід усіх 143 кімнат.
Кімнати змінювалися щодня, і в кожній з них на Азаль чекали нові дива. У першій кімнаті вона побачила велику купу блискучих рибок, які плавали в повітрі. В іншій кімнаті були гори з м'яких подушок, де можна було стрибати. Але десь глибоко в серці, Азаль відчувала, що чогось не вистачає. У третій кімнаті вона зустріла Хмарного Дракона, що мав голос як приємний дзвіночок. "Зірки втратили свій блиск, а колискові звучать тихо, бо вкрали чарівний ключик," - сказав дракон. Азаль була вражена: "Де ж він може бути?" Хмарний дракон відповів: "Його сховали, але в тебе є підказка!" І він дав Азаль мапу, зроблену із зоряного світла.
Азаль роздивилася мапу. Вона вела до однієї з веж, де колись жили зірки. "Стривай, у мене є ще туфлі!" - вигукнула Азаль, відкриваючи сумку. Вона дістала свої найкращі туфлі, взула їх та почала подорож. На кожному кроці вона відчувала, як туфлі підказують їй дорогу. Слідуючи мапі, Азаль знайшла приховану вежу. На вершині, біля вежі, блищав маленький ключик. Азаль взяла ключик і поспішила назад. Вона знайшла старий замок на одній з веж. Відкривши його ключем, вона відчула, як в кімнаті стає яскравіше.
Аж раптом, залунали колискові! Вони стали дзвінкішими та веселішими. Зірки засяяли яскравіше. Хмарні Дракони почали радіти і танцювати навколо Азаль. "Ти врятувала нас!" - вигукнули вони. Азаль посміхнулася і сказала: "Разом ми можемо все!" Вона відчула, як щось м'яко торкнулося її голови. То була корона, що з'явилась у фортеці, на знак подяки. Азаль зрозуміла, що доброта та сміливість можуть допомогти вирішити будь-яку проблему. І тепер вона знала, що Чарівна Фортеця Зоряного Сяйва буде завжди яскравою та веселою. Її туфлі, корона і хмарні дракони стали її найкращими друзями. Азаль відчула себе щасливою і знала, що у неї ще попереду багато пригод! Тепер вона знала, що якщо щось тьмяніє, то завжди знайдеться щось, щоб знову зробити все яскравим і веселим.