У далекому-далекому королівстві, де хмари були пухнастими і кольору солодкої вати, а дерева шепотіли секрети, жив Принц Пірат Ведмідь. У нього була гаряча рожева шерсть, золота корона та піратська пов'язка на оці. Він був найсміливішим ведмедем у всьому королівстві, і завжди готовий до пригод. Його найкращим другом був Верон Королівський Пухнастик, блакитний як небо ведмедик, який був найдобрішим і наймудрішим правителем. А ще був Ангус Мандрівник, зелений ведмедик-мандрівник з окулярами та паличкою, завжди готовий вирушити на пошуки.
Одного сонячного ранку, коли пташки співали свої найкращі пісні, а ведмедики готувалися до чаювання, трапилася халепа. З королівської скарбниці зникли корони! Не одна, не дві, а багато-багато корон, які носили всі ведмедики.
"Що ж нам робити?" - стурбовано запитав Верон.
"Не хвилюйтеся!" - промовив Принц Пірат Ведмідь. "Я знайду їх!"
Ангус, який завжди любив досліджувати нове, швидко запропонував: "Можливо, корони пішли у подорож? Ми можемо відправитися на пошуки!"
Верон кивнув: "Це гарна ідея, Ангусе. Але нам потрібна карта і, звісно, трохи медового чаю!"
Вони почали готуватися до подорожі. Ангус дістав свої мандрівничі сумки, Принц Пірат Ведмідь перевірив свій золотий компас, а Верон дістав найсмачніший медовий чай. "Не забудьте взяти з собою трохи піци, якщо зголоднієте", - промовив Верон. "І звісно, печиво з арахісовим маслом для Ангуса!"
Вони вирушили у дорогу. Спочатку вони пішли через сонячний ліс, де жили маленькі цуценята, які весело гавкали. Потім вони перейшли через бурхливу річку, де весело стрибали рибки. Після цього вони дісталися до таємничого Шепочучого Лісу. У лісі було трохи моторошно, але Ангус сказав: "Не бійтеся, друзі! Ми знайдемо корони!"
Вони йшли крізь густі дерева, а сонце ледь проникало крізь листя. Раптом Ангус побачив щось цікаве: крихітні, блискучі сліди від взуття. Вони були як ніби від маленьких черевичків! "Дивіться!" - вигукнув він. "Сліди! Вони ведуть до глибини лісу!"
Вони пішли за слідами. Шлях був сповнений дивовиж: вони зустріли кумедного єнота, який грав з м'ячем, та білку, яка будувала свій дім на високому дереві. Принц Пірат Ведмідь розмовляв з птахами, а Верон радив, куди краще піти. Вони подолали лабіринт, і раптом... вони побачили велику печеру, а біля неї... Кілька корон лежало прямо на землі! "Ого!" - вигукнув Принц Пірат Ведмідь. "Ми знайшли частину корон! Але де решта?"
Вони обережно увійшли до печери. Усередині було темно, але Ангус запалив свій ліхтар. Вони побачили... динозаврів! Ні, не справжніх. Це були великі іграшкові динозаври, які охороняли купу коробок. І в коробках лежали корони! Тоді вони почули тихі схлипи.
З кутка вийшов ведмедик. Він був блідим і виглядав дуже сумним. На його голові не було корони.
"Хто ти?" - запитав Принц Пірат Ведмідь.
"Я... я маленький Тото. Я збирав корони, тому що... мені ніхто не дарував подарунків, - сказав Тото. - Мої друзі завжди отримували корони, а я ні. Я просто хотів мати їх трохи..."
Принц Пірат Ведмідь підійшов до Тото. "Не хвилюйся, Тото. Ти не повинен так робити. Ми розуміємо, як ти почуваєшся, і ми раді допомогти тобі. Ти можеш одягти корону. І ми запросимо тебе на наше чаювання з печивом та піцою!" - сказав він.
Верон посміхнувся: "Найголовніше - це щирість і дружба. Ми всі можемо поділитися нашою любов'ю!"
Тото подивився на них з подивом, а потім усміхнувся. "Дякую!" - сказав він.
Ангус, Верон і Принц Пірат Ведмідь допомогли Тото повернути корони до скарбниці. Усі були щасливі, що корони знайшлися. Вони влаштували велике свято з печивом, піцою і солодким чаєм. Тото отримав свою власну корону, і всі зрозуміли, що найважливіше - це дружба та щирість. Ось так, корони повернулися до королівства, а всі ведмедики жили довго і щасливо! Аж поки не захотіли ще печива з арахісовим маслом.