Одного сонячного дня на Сяючій Вершині, де сонце посміхалося цілий рік, готувалися до особливого свята! Це був День Веселощів, і всі були дуже схвильовані. Токкі, часівний зайчик, перевіряв, чи все готово. "Все за планом!" – весело сказав Токкі, поглядаючи на свій кишеньковий годинник. "Жодної затримки!" Зіггі, кумедний космічний робот, робив смішні гримаси, підстрибуючи від хвилювання. "Ура! Скоро почнеться!" – лунало з усіх боків. Діззі, літаючий пончик, крутилася, розкидаючи різнокольорове конфетті. "Буде так весело!" - кричала Діззі, заливаючи все навколо святковими бризками.
Дітей, які спостерігали за цим, захоплювали блискітки на кожній речі. Азал, дівчинка з кучерявим волоссям, захоплено дивилася на сяюче конфетті, яке Діззі розкидала. "Це як мої улюблені корони! І як мої сумки!" - радісно сказала вона. Юний Яган, хлопчик з великими очима, з захопленням спостерігав за підготовкою. "А де поїзд? Я хочу побачити поїзд!" – вигукнув Яган. Раптом, здалеку показалися великі поїзди, що прямували до вершини. А за ними, як по команді, виїхала велика будівельна техніка, вантажівки та екскаватори, які він так обожнював. Він широко посміхнувся, його очі засяяли. "Вау! Круто!" - вигукнув він.
Аж раптом! Над Сяючою Вершиною з'явилася темна хмара. Вона стала більшати й більшати. Раптом зникло все конфетті Діззі! Зникли всі корони і сумки Азал! Зникла улюблена піца Ягана! Ой-ой! Що ж трапилося?
"О, ні! Що це?" – закричав Токкі. "Де наше конфетті?" - запитала Діззі, зупинившись. Зіггі насупив брови. "Щось не так!" - сказав Зіггі.
Друзі вирушили на пошуки зниклих веселощів. Вони піднялися на вершину гори, де все було прикрашено, як на святі. Раптом вони побачили! З темної хмари вийшла кумедна істота – похмурий бурчун. Він був сумним і зовсім не хотів сміятися.
Зіггі спробував поговорити з ним усіма своїми 42 інопланетними мовами, але бурчун тільки бурчав ще голосніше! Діззі спробувала розповісти найсмішніші жарти, але бурчун навіть не посміхнувся! Токкі замислився. Він дістав свій кишеньковий годинник і на мить зупинив час. "Потрібно подумати" - сказав Токкі.
"Може, йому просто сумно?" - припустив Зіггі. "Може, йому потрібен друг?" - запитала Діззі.
Яган, помітивши, що немає його піци, засмутився. "Де моя піца?" - прошепотів він. Раптом він побачив, як із-за гори виїхала велика будівельна техніка. "Ого! Будівельна техніка!" - вигукнув Яган, забувши про піцу.
Токкі посміхнувся. Він знав, що робити. "Друзі, ми повинні допомогти бурчуну!" - сказав Токкі.
Тоді вони вирішили зіграти з бурчуном у гру. Зіггі дістав свою машину для бульбашок. Діззі почала крутитися, розкидаючи різнокольорове конфетті, створюючи справжню феєрію. Токкі почав стрибати навколо бурчуна. Потім, Тобі запропонував поділитися піцою з Яганом. Разом вони розділили піцу, щоб розвеселити бурчуна. Незабаром бурчун почав усміхатися! Спочатку злегка, а потім – все ширше і ширше!
І тут почалося найдивовижніше! Конфетті Діззі повернулося! Знову з'явилися корони і сумки Азал, і піца Ягана! Бурчун почав сміятися так гучно, що його сумні хмари розсіялися, і знову засяяло сонце. Всі почали святкувати.
Азал одягла корону, а Яган отримав свою піцу. Вони разом з усіма друзями збиралися грати далі на горі. Зіггі надував бульбашки, Діззі крутилася навколо, а Токкі слідкував, щоб усім було весело. І вони всі зрозуміли, що найкращий спосіб перемогти сум – це поділитися радістю з іншими.